Інформаційней партнер

ЗА МАТЕРІАЛАМИ КОНФЕРЕНЦІЇ:

"Деякі аспекти реформування державної служби України"

Частина перша

Функціонування інституту державної служби є невід’ємною частиною самої держави, відіграє первинну роль в її розвитку. Система державної служби складається з інституціональних (правових, організаційних) і процесуальних структур, а також діяльності держслужбовців, спеціально підготовлених професіоналів, які обіймають посади в системі державних органів. Основними ознаками держслужби вважаються ті, які відображені в європейській концепції державної служби сучасного типу: чітка ієрархізація посад; жорсткий розподіл компетенцій, прав та обов’язків; конкурсна основа посад держслужбовців; відокремлення службових функцій від особистісних характеристик і якостей; соціальні гарантії для держслужбовців. Ці основні ознаки держслужби знайшли відображення в «концепції адаптації інституту державної служби в україні до стандартів європейського союзу» (від 05.03.2004 р.). Відповідно до 92 статті конституції основи державної служби визначаються виключно законами і нормативно-правовими актами україни. Але основний закон україни «про державну службу», який був прийнятий ще в 1993 році, вже не відповідає вимогам сучасності. Цей закон має пряме відношення лише до служби в органах виконавчої влади та апаратів цих органів. В перспективі необхідно вирішувати питання розробки концепції державної служби, що включала б організації і установи всього державного сектору, який фінансується із державного бюджету. Для цього необхідно в першу чергу: переглянути законодавство про держслужбу; систематизувати діючі нормативно-правові акти і прийняти узагальнюючий закон, який виконував би роль методологічного та регулятивного фундамента правового регулювання державної служби, враховуючи всі особливості кожного напряму державної діяльності. На нашу думку, в законі слід відобразити наступну класифікацію органів державної служби: загальну систему державної служби (служба в органах виконавчої влади, служба в апараті законодавчого органу, служба в адміністрації президента україни); спеціалізована держслужба (служба в судових органах і прокуратурі, юстиції, служба безпеки, податкові і митні служби, служба в органах внутрішніх справ, дипломатичній службі) та спеціальна служба (в органах освіти, медицини, науково-технічної діяльності, банківській діяльності). Суспільство очікує від державної служби ефективного відповідального управління, спрямованого на задоволення його потреб і потреб кожного громадянина. Досягнення цієї мети неможливе без наявного стану державного апарату, якості державних послуг. В теоретичній літературі відпрацьовано декілька підходів до розуміння понять «державна послуга», «публічна послуга», «послуга в управлінні». Пропонується розглядати державні послуги, які надаються громадянам, фізичним та юридичним особам державними установами; публічні послуги розглядаються як такі, що надаються державним і місцевим самоврядуванням; адміністративні послуги пов’язані з реалізацією владних повноважень. Але ж є визначення цих понять у законодавчих документах. Так, розпорядження держстандарту посилається на послугу, що розглядається як наслідок взаємодій між постачальником і споживачем з метою задоволення їх інтересів. Дані поняття повинні прийняти до уваги органи влади як головні суб’єкти державних послуг, що ними надаються. Для аналізу конкретної послуги треба виходити з повноваження та обсягу компетенції державного органу, тоді така послуга може надаватися як на платній, так і безоплатній (за рахунок утримання органа державної влади) основі фізичним і юридичним особам згідно з їх зверненням. Законодавство до державних послуг не відносить податки і обов’язкові платежі (за законом «про систему оподаткування» від 25.06.1991 р.).