Інформаційней партнер

ЗА МАТЕРІАЛАМИ КОНФЕРЕНЦІЇ:

"Співвідношення змісту понять «національна ідея» та «патріотизм» у концептуалізації патріотичного виховання"

Частина перша

Відсутність дослідження співвідношення патріотизму та національної ідеї розвитку україни пов’язане з низкою міфів, руйнуючих стереотипів та політичною маніпулятивною практикою використання понять. Тому складність наукового аналізу полягає у дослідженні закономірностей, відображених цими поняттями. Поняття „українська ідея” першим запропонував П. Куліш. Він вкладав у нього усвідомлення, розуміння людиною належності до свого народу, його культури і віри [1, 155]. За г. Гегелем “ідеєю є та дійсність, що відповідає не якомусь поняттю, що перебуває поза нею, а своєму власному поняттю. Ця дійсність тому така, якою вона повинна бути в собі й для себе, і сама містить усередині себе це своє поняття. Ідеал – це ідея, розглянута з боку її існування, що відповідає поняттю. Ідеалом є, отже, будь-яка дійсність у своїй найвищій істині. На відміну від слова “ідеал” “ідея” називає скоріше щось істинне, розглянуте з боку поняття” [2, 142-143]. Ґрунтуючись на загальних засадах концепції ідеї, Г. Гегель виділяв три ідеї: ідею життя, ідею пізнання й блага, ідею знання або самої істини. Суттєвою родовою ознакою національної ідеї є її відображення життя народу, його пізнання і блага для народу, ідеї знання. На відміну від інших, національна ідея визначає особливість (самобутність, суверенність) існування окремого народу у світовій єдності людства, у всезагальному, оскільки абсолютизація особливості та окремості веде до руйнування життя, ізоляції або пихатості відносно інших націй. Деформації національної ідеї можуть відбуватись у абсолютизації однієї з сторін: самобутності, це завжди руйнування єдності, дискримінація, порушення прав нації, впровадження парадигми «ми - вони», де найкращі якості привласнені концептом «ми», найгірші віднесені до концепту «вони», наступним кроком є битва добра («ми») зі злом («вони»); або загального – це уніфікація, яка приводить до руйнування самобутності, самодіяльності, суверенності суб’єктів, оскільки їм заради «уніфікованого загального» відмовляється у праві бути собою, бути окремою частиною загального. Найбільш вдалим вирішенням протиріччя між самобутностю та всеєдністю є ідея, визначена у девізі євросоюзу «єдність у багатоманітності». Важливим у сутності національної ідеї є іі пізнавально-оцінний характер. У гносеологічному значенні національна ідея є змістом знань, формою розпакування їх, усвідомлення про буття народу. При цьому зміна буття потребує зміни національної ідеї, прирощування знань, які відображують сутність життя народу у багатоманітних проявах. Цілісність національної ідеї визначена її визнанням всіма представниками народу, у якій вони бачать важливу частину свого світу, свого життя. Тому у національній ідеї відображується її інтегративний, органічний характер, життя народу на рівні представника нації розглядається у всезагальному суспільному характері.